***

Діти вмирають. Труять свою "нормальність".

Вживать занадто багато хмільного життя

Чи просто: вживають. Плекають свою брутальність,

Максимально фаталізуючи навіть поспіхом зрване взуття.


У прошарки гонору й пихи вшивають усі настанови,

Розбещено смикають долю, завчають прокляття навмисно,

Що їх торочать як мантру, замість молитви Єгові.

Свої паранойні пориви гасять бензином, звісно.


Їх спокій отримав прописку десь в глибині метростанцій,

А зречення щирих ідей підхопили на хвилю маси.

Зовні вони й справді діти, під шкірою ж - дикі повстанці,

Що ділять людей за поглядом, наче суспільсто - на класи.


06.12.14

(с) Іщук Олександра